UA

Мене звати Тарас Гринюк, мені сорок два, і я тесть. Ця обставина, здається, вже все пояснює тим, хто слухав цю історію з іншого боку — від моєї доньки

Мене звати Ігор Тарасюк, мені сорок два, і я директор транспортної компанії в Івано-Франківську. У мене двадцять сім фур, офіс на Незалежності і кабінет зі шкіряним диваном, на

Мене звати Ігор Ковальчук, мені сорок два, і я механік вищої категорії на СТО в Івано-Франківську. Оксана — моя колишня — до сих пір, певно, розповідає всім, яким

Мене звати Роман, мені сорок три, і останні одинадцять років я кладу плитку та монтую вентиляцію на будовах під Краковом. Розповім, як усе виглядало з мого боку —

Мене звати Тарас Волошин, мені сорок два, я працюю електриком на СТО в Білій Церкві. Розповідаю це не для того, щоб виправдатися — щоб хтось інший, хто зараз

Ганна Петрівна Ковальчук побачила лапки перша — дві темні цятки, застряглі в ґратах дощової каналізації на перехресті вулиць Соборної та Хмельницького, а за ними, притиснуте до бордюру, чорне

Мене звати Тарас Ковальчук, мені двадцять дев'ять, я працюю технічним перекладачем у Львові. Ця історія почалася два роки тому, коли я вперше в житті поїхав у Японію —

Собаку звали Тор. У притулку на околиці Тернополя він жив уже другий місяць, і персонал давно вивчив його звичку: щойно біля вольєра зупинявся хтось новий, здоровенний англійський бульдог

Мене звати Оксана Гринчук, я тринадцять років працюю адміністраторкою в ветеринарній клініці на Позняках, і за цей час бачила всяких клієнтів — і плачучих над хом'яками, і тих,

Вулиця Липнева, Дніпро, палата 4 відділення реанімації новонароджених обласної дитячої лікарні. На моніторі біля другого ліжка світиться 03:47. Оксана Кравець сидить на пластиковому стільці, який давно вже прийняв